This project has started with an idea of non-conventional fairy tale. Now that the text is undergoing changes in a from of a second draft, the illustration stage has began.
" [...] вона впала у густу траву біля шипшинового куща, розплела косу і почала шепотіти. Нам невідомо, що саме вона тоді розповідала, згадок про це не збереглось. Це були якісь з тих мерехтливих дівочих секретів, що інколи зблискують десь у глибині очей, коли дівчата перестають вас слухати і задумуються про своє. Проте ми точно знаємо, що на цей шепіт до куща прилетіла птаха, яку раніше Устина ніколи не бачила в околицях. Вона була яскраво-синя, більша від горобців і дятлів, які видовбали собі дупло у дубові біля будинку, але менша від крука, що інколи навідувався привітатись. Птаха схопила шепіт своїм клювом і заховала собі між пір’я у крило. Секрет став примарно-синім."
"Лис розкурив табак, задоволено затягнувся і з глибоким полегшенням видихнув велику густу хмару вишневого диму. Як тільки вона розвіялась у повітрі – за нею з’явились обриси міста у арці тепер відчиненої брами. За полем і яблуневими садами на тлі блакитного неба вимальовувались високі башти палацу і теракотова черепиця будинків, що тулились на покручених вуличках. Пейзаж нагадав Устині батьківщину, але тут столиця була значно більшою і ховала в собі так багато невідомого і таємничого. Стиснувши ручку валізи міцніше, Устина зробила крок вперед, пообіцявши не відступати доки не відшукає птаху. Ця думка трохи злякала її і біля самої брами вона обернулась назад, але око не знайшло те, чого шукало – впізнавана постать розчинилась у червоному морі камзолів."
"Посеред галявини на старому покрученому пні стояв величезний чугунний котел, з якого здіймалась густа біла пара. Пара
ця розтікалась долу струмками туману і повторювала ритм заговору, що його начитувала молода і гарна жінка. В руках вона тримала толок: вправно і швидко працювала ним у котлі, з кожним рухом здіймаючи все більше клубів пару. Вигляд вона мала самовідданий і вольовий: обличчя дуже зосереджене, навіть зухвале, а рухи впевнені і точні."
ця розтікалась долу струмками туману і повторювала ритм заговору, що його начитувала молода і гарна жінка. В руках вона тримала толок: вправно і швидко працювала ним у котлі, з кожним рухом здіймаючи все більше клубів пару. Вигляд вона мала самовідданий і вольовий: обличчя дуже зосереджене, навіть зухвале, а рухи впевнені і точні."
"Тоді як сутінки згуснуть у темряву, він збирався у свій примарний політ. У місті він, дочекавшись того, як провулок біля аптеки стане безлюдним, непомітно прокрадався туди і забирав листи. Запакувавши їх до своєї торбинки він рушав у довгий переліт до кордону сусідньої держави. Він рушав далі від міста якомога швидше, минав ліс, де виріс. Тут можна було трохи перепочити - майже не було випадкових подорожніх. Надалі треба було перелетіти мур та перетнути кордон. На цьому відрізку шляху треба було бути якомога обачнішим: якщо його помітять, секретна приватна пошта зникне назавжди, а його друзі можуть потрапити у небезпеку."
"“Знайшлось,” - прошепотіла до нього і загорнула собі під пальто, туди вглиб, між ребер. Туди, де було його місце. Кришталеве серце з барабанним стукотом заплелось назад і засяяло в темряві пустки грудної клітини криваво - червоно. Відчуття полегшення, свободи, цілісності прокотилось міцною хвилею кожною клітиною і запульсувало з новою силою. Вона підвела очі і зустріла чужий погляд. Навпроти неї серед дерев стояв молодий олень і впевнено, з довірою дивився на неї. Це була дивна секунда таємничого порозуміння - тільки ці двоє знали, що відбулося між ними і які зікри зараз сяяли там, у космічній темряві над їх головами."
"Вона обожнювала ці вільні години у просторих прохолодних залах, обшитих червоним деревом, з високими стелями - серед книжок, зелених настільних ламп і шелесту сторінок. [...] Найдужче вона полюбила залу з каміном, який запалювали в холодні вечори. До вогню розвернули кілька великих зручних крісел. Одного разу вона так і задрімала в оксамитовому кріслі з розкритим атласом місцевих мап на колінах. Коли вона прокинулась, зустрілась поглядом з Лисом.
Виявилось, що він також часто тікав після робочого дня до бібліотечної зали. Лис здебільшого проводив час у секціях з філософії і політичної думки, тоді як Устина ховалась між стелажами з біології, орнітології і топографії. І от у цій залі з каміном їх шляхи перетинались – подумати над прочитаним і зігрітись морозного вечора. Так не змовляючись по середах і п’ятницях наприкінці робочого дня вони приходили кожен до свого крісла – колись обговорювали роботу, а колись прочитане й почуте, інколи просто мовчки читали поруч, а у зовсім ліниві дні дивлись на тріскаюче полум’я в камині."
